Характеристика героїв

Софія Дорошенко — творчо обдарована особистість, заповітна мрія якої — закінчити консерваторію й стати піаністкою. Подруги так і називали її — музика. Очі Софії завжди випромінювали сум через пережите: нещасливе кохання, смерть батька, хвороба матері. Вона була мовчазною та смутною, не дуже практичною в щоденному житті, а інших людей оцінювала за власною мірою досконалості.

Про Софію розповідала її музика: «Кімната стала мінитися. В неї напливали лагідно, одностайними хвилями, один по другім, один по другім, звуки. Все звуки й звуки. Хвилюючи сильніше й слабше, піднімаючися високо й спадаючи знов, заповняючи широкий простір собою».

Ганна про подругу говорила так: «Констатую, що нервова. Лише нервові любуються в таких розривках, коли душа їх переповнена чуттям. Але, мабуть, вона наложила на свої чуття сильну упряж. Завсіди спокійна, як мармур. З крою її правильних уст гадаю, що не пристрасна; з широких скронь, що вірна; із брів, що споюються між очима, що вміє тайну заховати…».

Меланхолійний вальс у виконанні Софії став символічним відтворенням любовної драми. «Весела гармонія згубилася; остався сам шалений біль, торгаючи божевільне чуття, перериваний яснішими звуками, мов хвилевим сміхом».

Софія не витримує після смерті матері та відмови дядька оплатити навчання в консерваторії. Вона не бачить майбутнього… А загроза втратити фортеп’яно позбавляє її останніх життєвих сил. Софія не витримує і помирає від серцевого нападу.

Софія — це ідеальний жіночий тип, обдарована максималістка, яка в усьому шукає гармонію, прагне до ідеалу.

Ганна-малярка – витончена, артистична натура. Приваблива, але іноді примхлива й неврівноважена. Вона малює картину, яку хоче продати, щоб відправитися до Італії. Вона цілеспрямована, сумлінно працює, присвячує весь час роботі, в житті культивує красу в усьому. Звертаючись до подруги, пояснює: «Лише ми одні піддержуємо красу в житті, ми, артисти, вибрана горстка суспільності, розумієш?».

Це гарна дівчина, біля якої є багато чоловіків, та вона не бачить свого майбутнього в сімейному житті. Ганна все ж завершує свою картину й їде до Італії.

Її життя Ганни не є прикладом досягнення щастя. Це нелегкий шлях, непросте «життя проти течії». З Італії Ганна приїздить з дитиною, та без чоловіка: виховує сина сама. Але вона не відчуває себе жертвою зради чоловіка чи нещасною покинутою жінкою. Ганна бере на себе відповідальність за долю дитини.

Художниця — новий тип вольової й незалежної жінки, яка самостійно приймає рішення й відповідає за власне життя.

Марта

Марта-доматорка – героїня, яка хоче стати вчителькою, готується до іспиту. Саме від її імені ведеться розповідь. Марта не тільки навчається, а й сама заробляє на життя — викладає англійську мову. У неї м’який і поступливий характер, вона має здатність до співпереживання. Тому емоційна й терпима Марта є кращою подругою Ганни.

Вона підтримує захоплення подруги мистецтвом та ідеї жіночої емансипації. Та при цьому Марта бачить своє щастя в любові й сім’ї.

Ганна називає її господинею: «…такі, як ти, Марто, такі, як ти, творять ту велику силу, що пригноблює таких, як я. Масою пригноблюєте ви нас, поодиноких, і ми загибаємо, мов той цвіт без насіння, через вас».

Марта закохується у викладача, що працює в університеті. знайшла з ним своє щастя. Саме з ним вона стає щасливою дружиною й матір’ю. Для цієї героїні головні традиційні родинні цінності.